Біологія 9 клас

Шановні дев'ятикласники за рішенням МОН України ДПА з біології скасовано.

16 березня            Класна робота
Тема: Основи еволюційної філогенії та систематики
          Основні групи організмів: бактерії, археї,еукаріоти

Філогенія -це процес історичного розвитку організмів; те ж, що філогенез .

філогенетіка, або біогенеалогія, – наука про історичний розвиток, або філогенез, світу організмів, їх типів (відділів), класів, загонів (порядків), сімейств, пологів, видів, а також окремих органів.Система́тика (від дав.-гр. ἡ συστηματική — упорядковання) — біологічна наука про розмаїття живих організмів, завданням якої є опис і упорядковування різноманітних існуючих і вимерлих видів, їх розподіл, (класифікація) на певні систематичні групи (таксони) та опрацювання природної системи органічного світу.^[1]

Термін було запропоновано К. Ліннеєм.

Синонімом або складовою частиною систематики вважають біологічну класифікацію.

Умовно складається із 3 основних розділів:

• систематика тварин
• систематика рослин
• систематика прокаріотів

Відповідно до завдань, що стоять перед систематикою, у її складів виділяють зокрема такі дисципліни:

• 
  
• 
  
• 
  
• Таксономія — наука про об'єднання живих істот у групи на основі аналізу притаманних їм ознак. Фактично, основною задачею таксономії є групування організмів. Це робиться з допомогою будування зручної системи класифікації організмів, та філогенетики, що займається з'ясуванням їх зв'язків. В сисБіологічна систематика — це розділ біології, який формує єдину систему живого світу на основі виділення біологічних таксонів (систематичних одиниць) і відповідних назв, наданих за певними правилами (правилами біологічної номенклатури). Сучасну систему рівнів класифікації запропонував Карл Лінней (мал. 3.1).
  Біологічна систематика поділяється на два основні розділи: таксономію та біологічну номенклатуру.
  
  Мал. 3.1. Карл Лінней (1707-1778) — шведський природознавець та лікар
  Таксономія займається розробкою правил групування живих організмів. Це дуже складна проблема, бо часто не зовсім зрозуміло, на основі яких ознак слід об’єднувати організми у групи. Так, у давнину китів відносили до риб через те, що вони живуть у воді. Але аналіз внутрішньої будови цих тварин засвідчив їхню належність до ссавців.
  Біологічна номенклатура розробляє правила найменування живих організмів, створює спеціальні міжнародні кодекси, які регулюють спірні питання. Також вона вирішує проблеми синонімів (коли один вид випадково отримує кілька назв) та інші важливі проблеми.
  Принципи наукової класифікації організмів
  Сучасна систематика ґрунтується на таких основних принципах:
  • система повинна відображати еволюційні зв’язки між живими організмами та вказувати на рівень їхньої спорідненості;
  • вона має бути зручною для використання і дозволяти легко додавати нові, нещодавно відкриті види;
  • основною систематичною категорією є вид, споріднені види об’єднуються в більш високі таксономічні одиниці — роди, роди — у родини, а останні — іще в більші групи (мал. 3.2);
  • організми, що входять до одного таксона, мають походити від одного спільного предка.
  19 березня  Класна робота  Тема уроку: Систематика. Основні групи організмів
  Монофілетичні та поліфілетичні групи організмів
  За походженням систематичні групи живих організмів поділяють на монофілетичні й поліфілетичні (від грец. mono — один, poli — багато). Монофілетичні таксони об’єднують усіх нащадків одного предка, а поліфілетичні — різних довільно обраних нащадків декількох предків. Так, клас Однодольні є монофілетичним таксоном, а традиційне царство Рослини — поліфілетичним, оскільки об’єднує декілька неспоріднених груп (наприклад, різноманітні водорості, вищі рослини).
  У сучасній систематиці поліфілетичні таксони вважаються неприйнятними. Якщо вдається довести, що група є поліфілетичною, систематики її ліквідують або ж змінюють її межі, щоб виключити з неї неспоріднені види. Так, у минулому було ліквідовано такі групи, як Безхребетні й Таємношлюбні, а в останні роки значні зміни торкнулися меж царств Рослини, Тварини та Гриби.
  Раніше в класі Ссавці виділяли окремі ряди Парнокопитні й Китоподібні. Але виявилося, що ці дві групи мають спільне походження. Останній спільний предок цих груп дав початок двом лініям, одна з яких стала предками свиней, а друга розділилася на лінії жуйних парнокопитних і китів разом з бегемотами. Таким чином, згідно з правилами систематики, ці два ряди тепер об’єднують в один ряд — Китопарнокопитні.тематиці також виділяють діагностику, що опрацьовує питання опису усіх існуючих видів на всіх стадіях розвитку, раціональні норми й вимоги до опису ознак певних таксонів, а також до складання таблиць для їхнього визначення. Разом з тим саме таксономію іноді називають систематикою, проте, як така, вона є лише частиною власне систематики.
• 
  
• 
  
• Систематичні категорії тварин та інших організмів

                                        Різноманітність сучасних рослин

	Відділи	Українська назва	Число видів
Зелені водорості	Chlorophyta	Зелені водорості	13 000 — 20 000[12]
	Charophyta	Харові водорості	4000—6000[13]
Мохоподібні	Marchantiophyta	Печіночники	6000—8000[14]
	Anthocerotophyta	Антоцеротовидніі	100—200[15]
	Bryophyta	Мохи	13 000[16]
Вищі спорові рослини	Lycopodiophyta	Плауноподібні	1200[17]
	Pteridophyta	Папоротеподібні	11 000[17]
	Equisetophyta	Хвощеподібні	15[18]
Насінні рослини	Cycadophyta	Саговникоподібні	160[19]
	Ginkgophyta	Гінкгоподібні	1[20]
	Pinophyta	Хвойні	630[17]
	Gnetophyta	Гнетові	70[17]
	Magnoliophyta	Квіткові рослини	281 821[11

23 березня Класна робота
Тему уроку: Основні групи організмів: бактерії,археї, еукаріоти
1.Відділ бактерії охоплює понад 3000 одноклітинних або нитчастих видів.
2. Вперше бактерії відкрив А.Левенгук у 1675 році.
3.Виникла окрема наука - мікробіологія. Її засновником вважають Луї Пастера. Багато зробили для розвитку вчені Р.Кох, І.І.Мечніков
4.Розміри дуже малі, більшість мають форму паличок, тощина 1 мкм, а довжина 5 мкм
5.Будова та форми бактерій

6.Способ живлення: автотрофи(синтезують органічні речовини з неорганічних) та гетеротрофи (живляться готовими органічними речовинами)
7.Переживання несприятливих умо: утворюють спори
8.Форми дихання: аеробне (потрібний кисень), анаеробний (кисень не портібний), факультативні анаероби можуть жити і в кисневому, і в безкисневому середовищі
9.Способи розмноження: нестатеве (поділ навпіл), статеве (горизонтальний генетичний поділ)
10. В 1 г чорнозему може бути 6 млрд. бактерій;негативне значення бактерії-паразити, вони є збудниками тяжких хвороб людини (туберкульозу,тифу,скарлатини, ангіни), тварин та рослин.Такі хвороби називаються бактеріозами.
Бактерія клостридій - хвороба ботулізм - наслідок -смерть
Архе́ї  — одна з груп живих організмів, до якої належать мікроскопічні одноклітинні прокаріоти, що дуже відрізняються низкою фізіолого-біохімічних ознак від справжніх бактерій (еубактерій). Хоча досі є невизначеність в точному філогенезі цих груп, археї, еукаріоти і бактерії є фундаментальними групами в так званій системі трьох доменів. Подібно до бактерій, археї — це одноклітинні організми, що не мають ядра і тому класифікуються як прокаріоти (Prokaryota) — відомі також як Monera в таксономії п'яти царств. Археїв спочатку було виявлено в екстремальних середовищах, але потім їх було знайдено в усіх типах екосистем. Архебактерії суттєво відрізняються від інших мікроорганізмів за складом і послідовністю нуклеотидів у рибосомних і транспортних РНК.

Еукаріоти- це ядерні організми, рослини, тварини, гриби

26 березня Класна робота
Тема уроку: Неклітинні форми життя: віруси. COVID-19.

1.Віруси- неклітинні форми життя.
2.Вірусологія -наука, що вивчає віруси.Відкриття цих організмів належить Д.І.Івановському - вченому, який тривалий час працював в Україні, зокрема в Нікітському ботанічному саду (Крим), 1892 році довів існування невідомих збудників захворювань
3.У них відсутній обмін речовин,ріст,розмноження, подразливість. У вірусів є лише один вид нуклеїнових кислот ; у них відсутні власні білоксинтезуючі системи
4.Розміри від 15 нм найбільший серед вірусів

Коронавіруси (лат. Coronaviridae) — родина одноланцюгових РНК-вірусів, що включає на січень 2020 року 39 видів вірусів, об'єднаних у дві підродини Letovirinae та Orthocoronavirinae^[1] (до яких належить і SARS-CoV-2^[2], який спричинив, згідно з міжнародною медичною термінологією, спалах коронавірусної хвороби, що почався в грудні 2019). Віруси цієї родини уражають людину, котів, птахів, собак, велику рогату худобу, свиней, кажанів, деяких диких хижих ссавців тощо. Вірусний геном — завдовжки 26–32 kbp.

Вперше вірус цієї родини був виділений уГеном представлений одноланцюговою (+)РНК. Нуклеокапсид оточений білковою мембраною і ліповмісною зовнішньою оболонкою, від якої відходять шиповидні відростки, що нагадують сонячну корону, за що родина і отримала свою назву^[3].

Культивують на культурі тканин ембріона людини1965 році в пацієнта з гострим ринітом.

Коронавіруси здатні уражати:

• дихальну систему;
• шлунково-кишковий тракт;
• нервову систему.

Первинна репродукція відбувається в слизовій носоглотки й дихальних шляхів, у результаті чого виникає рясний нежить, а при подальшому поширенні вниз по респіраторній системі, особливо в дітей, — бронхіт і пневмонія.

Респіраторні коронавіруси представлені видами OC38, OC43, а причиною ентериту найчастіше стає штам E. 229. Назва — коронавірус — пояснюється наявністю особливого кільця на поверхні вірусної частки: на ліпідній оболонці, або суперкапсиді, присутні пепломери у формі булавоподібних шипоподібних виростів, що нагадують корону.

У більшості випадків коронавірусна інфекція перебігає легко, проте в XXI столітті відбулися спалахи тяжких захворювань (їх спричиняє один з родів родини бетакоронавірусів)^[5]— MERS, SARS та COVID-19. Віруси SARS-CoV і MERS-CoV спричиняють гострий респіраторний дистрес-синдром^[en] (ГРДС), що підвищує смертність при цих вірусах.^[6]

Домашнє завдання: опрацювати відповідні параграфи підручника, підготуватися до тестової перевірки (30.03)

30  березня Класна робота

Тема уроку: Узагальнення та систематизація знань. Тестовий контроль знань за посиланням
https://forms.gle/UnGwAD8RoRQDyLNm8

02  квітня   Класна робота
Тема уроку: Екосистема. Різноманітність екосистем
Екосисте́ма або екологічна система (від грец. Οἶκος - житло, місцеперебування і грец. σύστημα - система) — це сукупність живих організмів (біоценоз), які пристосувалися до спільного проживання в певному середовищі існування (біотопі), утворюючи з ним єдине ціле. Одне з основних понять екології.
Різноманітність екосистем: Макросистеми та Мікросистеми, Глобальні екосистеми; Природні та штучні; Екосистеми травянистих ландшафтів (степ,лук,пасовища, сінокоси,агроценози); водні екосистеми -Океан; море, річка, озеро і таке інше
Передивіться деякі відео:
https://www.youtube.com/watch?v=0aHZLpjq2xE

https://www.youtube.com/watch?v=IK09TaK9DDk
https://www.youtube.com/watch?v=PTi3e-Xw6Rk
Домашнє завдання: опрацюйте відповідний матеріал.

06  квітня    Класна робота
Тема уроку: Харчові зв'язки, потоки енергії та колообіг речовин

Екологічні групи живих організмів

Усі живі організми повинні живитися, тому що для побудови свого організму їм постійно потрібні органічні речовини й енергія, яку вони отримують з цих речовин. Автотрофні організми синтезують ці речовини самостійно, а гетеротрофні отримують різними способами. Вони можуть поїдати автотрофні чи інші гетеротрофні організми або живитися мертвою органікою. Але, що б вони не їли, первинним джерелом усіх органічних речовин і енергії в екосистемах є автотрофи.

Відповідно до способу отримання органічних речовин живі організми в екосистемах поділяють на екологічні групи продуцентів, консументів і редуцентів (мал. 48.1). Продуценти — це автотрофні організми, які продукують органічні речовини. До них належать, наприклад, дерева, водорості та інші рослини.

Консументи є гетеротрофними організмами екосистем, які отримують органічні речовини, живлячись іншими живими організмами. Вони можуть живитися як продуцентами (наприклад, травоїдні тварини), так і іншими консументами (як хижаки, які поїдають травоїдних).

Продуцент (ялина)

Консумент (кабан)

Редуцент (гриб пеніцил)

Мал. 48.1. Представники екологічних груп організмів

Редуценти — це гетеротрофні організми екосистем, які отримують органічні речовини, живлячись рештками живих організмів або продуктів їхньої життєдіяльності. Редуценти перетворюють мертву органіку на прості органічні та неорганічні речовини.

Харчові зв'язки в екосистемах

Доїдаючи один одного, живі організми стають ланками харчових ланцюгів. Харчовий ланцюг — це взаємини між організмами під час перенесення енергії їжі від її джерела (автотрофного організму) через низку організмів, що відбувається шляхом поїдання одних організмів іншими (мал. 48.2).

У ланцюзі харчування кожен вид займає певну ланку. Зв’язки між видами в харчовому ланцюзі називаються трофічними, а ланки — трофічними рівнями. На початку ланцюгів живлення, як правило, перебувають продуценти, тобто автотрофні організми, які продукують органічні речовини. Наступні ланки ланцюга становлять консументи. Залежно від місця ланки розрізняють консументів різних порядків. Так, травоїдні, які споживають продуцентів, є консументами І порядку. Хижаки, які їдять травоїдних, — консументами II порядку. А паразити, які живуть в організмі хижаків, — консументами III порядку. Редуценти руйнують мертві залишки й продукти життєдіяльності організмів усіх трофічних рівнів.

В органічних речовинах автотрофні організми запасають енергію, яку й використовують гетеротрофи. Під час перенесення цієї енергії від ланки до ланки харчового ланцюга переважна її частина (80-90 %) губиться у вигляді теплоти.

Мал. 48.2. Харчовий ланцюг

У кінці ланцюга живлення енергія, яка ще зберігається в мертвій органіці, остаточно розсіюється у вигляді тепла, коли її руйнують редуценти.

Потоки енергії в екосистемі

Енергія в екосистемах може надходити з двох джерел. Перше — від живих організмів — продуцентів. Друге — від мертвої органіки. Відповідно, існують ланцюги живлення двох типів — пасовищний (ланцюг виїдання) і детритний (ланцюг розкладання) (від латин. детритус — подрібнений). Останній розпочинається від подрібнених решток мертвих організмів.

У будь-якому біогеоценозі різні ланцюги живлення не існують окремо один від одного, а перетинаються між собою. Це відбувається тому, що організми певного виду можуть бути ланками різних ланцюгів живлення. Наприклад, пуголовки жаб живляться водоростями і є консументами І порядку, а дорослі особини цього виду їдять комах і є консументами II порядку. Переплітаючись, різні ланцюги живлення формують трофічну сітку екосистеми.

Правило екологічної піраміди

Різні біогеоценози відрізняються за своєю продуктивністю. Ви вже знаєте, що є різні ланцюги живлення, але всім їм властиві певні співвідношення продукції, тобто біомаси з енергією, що витрачається і запасається на кожному з трофічних рівнів. Ці закономірності дістали назву правила екологічної піраміди: на кожному попередньому трофічному рівні кількість біомаси й енергії, які запасаються організмами за одиницю часу, значно більші, ніж на наступному (у середньому в 5-10 разів).

Мал. 48.3. Екологічна піраміда

Графічно це правило можна зобразити у вигляді піраміди (мал. 48.3), складеної з окремих блоків. Кожний блок такої піраміди відповідає продуктивності організмів на кожному з трофічних рівнів. Отже, екологічна піраміда є графічним відображенням трофічної структури ланцюга живлення.

Колообіг речовин

Біологічний колообіг — це багаторазова участь хімічних елементів у процесах, які відбуваються у біосфері. Причина колообігу — обмеженість елементів, з яких будується тіло організмів.

У біосфері відбувається постійний колообіг елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму. Елементи, які вивільняються мікроорганізмами під час гниття, надходять у ґрунт і атмосферу, знову включаються в колообіг речовин біосфери, поглинаючись живими організмами.

Домашнє завдання: опрацювати відповідний матеріал

Скласти ланцюг живлення

09  квітня    Класна робота
Тема уроку: Екологічні фактори

Екологічні фактори - всі складові (елементи) природного середовища, які впливають на існування й розвиток організмів і на які живі істоти реагують реакціями пристосування (за межами здатності пристосування настає смерть)

Раніше виділяли три групи екологічних факторів:

• абіотичні (неорганічні умови: хімічні й фізичні, такі, як склад повітря, води, ґрунтів, температура, світло, вологість, радіація, тиск тощо),
• біотичні (форми взаємодії між організмами - хазяїн - паразит)
• та антропогенні (форми діяльності людини).

Сьогодні розрізняють декілька груп екологічних факторів (загальна кількість - близько шістдесяти), об'єднаних у спеціальну класифікацію:

• за часом - фактори часу (еволюційний, історичний, діючий), періодичності (періодичний і неперіодичний), первинні та вторинні;
• за походженням (космічні, абіотичні, природноантропогенні, техногенні, антропогенні);
• за середовищем виникнення (атмосферні, водні, геоморфологічні, фізіологічні, генетичні, екосистемні);
• за характером (інформаційні, фізичні, хімічні, енергетичні, термічні, біогенні, комплексні, кліматичні);
• за об'єктом впливу (індивідуальні, групові, видові, соціальні);
• за ступенем впливу (летальні, екстремальні, обмежуючі, мутагенні, тератогенні);
• за умовами дії (залежні чи незалежні від щільності);
• за спектром впливу (вибіркової чи загальної дії).

Одній й ті ж екологічні фактори неоднаково впливають на організми різних видів, які живуть разом. Для деяких вони можуть бути сприятливими, для інших - ні. Важливим елементом є реакція організмів на силу впливу екологічного фактора, негативна дія якого може виникати у разі надлишку або нестачі дози. Тому є поняття сприятлива доза, або зона оптимуму фактора й зона песимуму (доза фактора, за якої організми почуваються пригнічено).

Діапазон зон оптимуму й песимуму є критеріями для визначення екологічної валентності - здатності живого організму пристосовуватися до змін умов середовища. Кількісно вона виражається діапазоном середовища, в межах якого вид нормально існує. Екологічна валентність різних видів відрізняється одна від одної (північний олень витримує коливання температури повітря від -55 до 25-30оС, а тропічні корали гинуть вже при зміні температури на 5-6оС).

За екологічною валентністю організми поділяють на: стенобіоти - з малою пристосованістю до змін середовища (орхідеї, форель, далекосхідний рябчик, глибоководні риби) та еврибіонти - з великою пристосованістю до змін довкілля (колорадський жук, миші, пацюки, вовки, таргани, очерет, пирій). У межах еврибіонтів і стенобіонтів залежно від конкретного фактора організми поділяють на евритермні та стенотермні (за реакцією на температуру), евригалінні й стеногалінні (за реакцією на солоність водного середовища), еврифоти та стенофоти (за реакцією на освітлення).

Слід наголосити, що в природі екологічні фактори діють комплексно. Особливо важливо пам'ятати це, оцінюючи вплив хімічних забруднювачів, коли "сумаційний" ефект (на негативну дію однієї речовини накладається негативна дія інших, до чого додається вплив стресової ситуації, шумів, різних фізичних полів - радіаційного, теплового, гравітаційного чи електромагнітного) дуже змінює умовні значення ГДК, наведені в довідниках. Це питання на сьогодні ще мало вивчене, але через актуальність і велике значення перебуває в стані активного дослідження в усіх розвинених країнах.

Важливим є також поняття лімітуючи фактори, тобто такі, рівень (доза) яких наближається до межі витривалості організму, концентрація якого нижча або вища оптимальної. Це поняття започатковане законами мінімуму Лібіха (1840 р.) і толерантності Шелфорда (1913 р.). Найчастіше лімітуючи ми факторами є температура, світло, біогенні речовини, течії та тиск у середовищі, пожежі тощо.

Найбільше поширені організми з широким діапазоном толерантності щодо всіх екологічних факторів. Найвища толерантність характерна для бактерій і синьо-зелених водоростей, які виживають у широкому діапазоні температур, радіації, солоності, рН.

     

Екологічні дослідження, пов'язані з вивченням впливу екологічних факторів на існування й розвиток окремих видів організмів. взаємозв'язків з довкіллям, е предметом науки аутекології.

Розділ біоекології, що вивчає умови формування структури й динаміки популяцій якогось виду, називається демекологією, а розділ, який досліджує асоціації популяцій різних видів рослин, тварин, мікроорганізмів (біоценозів), шляхи їх формування й взаємодії з довкіллям, - синекологією. У межах синекології виділяють фітоценологію, або геоботаніку (об'єкт вивчення - угруповання рослин), біоценологію (угруповання тварин).

Наступним важливим поняттям є ланцюг живлення (трофічний ланцюг) - це взаємовідносини між організмами під час перенесення енергії їжі від її джерела (зеленої рослини) через ряд організмів (шляхом поїдання) на більш високі трофічні рівні. На цьому шляху перенесення діють автотрофи - представники рослинного світу та гетеротрофи різного ступеня. Спинимося на цьому понятті детальніше.

13  квітня   Класна робота

Тема уроку: Стабільність екосистем

Екосистеми підтримують свою рівновагу та існування за рахунок кругообігу біогенів та постійного притоку сонячної енергії. Одна з причин того, що екосистема тривалий час зберігає постійний видовий склад, полягає в тому, що відносини між усіма її компонентами перебувають у динамічній рівновазі. Кожен вид у складі екосистеми представлений популяцією, тобто групою особин, які схрещуються між собою. Стабільність популяцій передбачає, що народжуваність у ній урівноважена смертністю. Динамічна рівновага (або стабілізуюча динаміка) є основою розвитку екосистем.

Розглянемо простий приклад - полювання рисі на зайця. Рівновага у системі "хижак - жертва" досягається за рахунок взаємодії хижака та його жертви. Коли чисельність зайців невисока, кожен з них може знайти достатньо їжі та схованок для себе та свого потомства. Рівень опору середовища для популяції зайців відносно низький, тому чисельність зайців зростає, незважаючи на присутність хижака - рисі, але при цьому поступово починає зменшуватися кількість доступної їжі та схованок. Велика кількість зайців полегшує рисі полювання та годівлю свого потомства, внаслідок чого її чисельність теж зростає. Незабаром популяція зайців починає відчувати посилення опору середовища у вигляді нестачі їжі, схованок та інтенсивного хижацтва, і тому її величина починає зменшуватись. Відповідно кількість їжі та доступних схованок знов зростає. До того ж, виживають найсильніші зайці. Полювати рисі стає дедалі важче, вона відчуває нестачу їжі, і її чисельність падає, що відповідно, зумовлює збільшення популяції зайців. Потім увесь цикл повторюється. Ця модель пояснює періодичні коливання чисельності хижаків та їх жертв навколо середнього рівня.

Стабільність екосистем забезпечується їх видовим різноманіттям. Рівновага у системах "хижак - жертва" або "паразит - хазяїн" виникає не автоматично, а встановлюється протягом багатьох тисяч і навіть мільйонів років. За цей час види адаптуються один до одного і до середовища свого мешкання так, що природні вороги ніколи не знищують повністю популяцію своєї жертви.

Отже, під стабільністю екосистеми слід розуміти закладену в її генетичній пам'яті здатність протягом усього періоду існування, незважаючи на ті чи інші зовнішні збурення, неухильно реалізовувати свою життєву програму, тобто весь час бути стійкою до впливу зовнішніх чинників. А стійкість екосистеми - це її здатність за допомогою внутрішніх механізмів саморегуляції протистояти зовнішнім впливам, захищатися від них, адаптуватися без істотних змін структурно-функціональних параметрів або швидко повертатися до нормального (стійкого) стану, якщо цей вплив зумовив тимчасове відхилення екосистеми від заданої програми.

Стійкість екосистеми можна визначати за її відношенням до будь-якого одного або кількох конкретних факторів, наприклад, засухи, вітровалу, загазованості повітря, ущільнення ґрунту, грибкових захворювань та ін. Висока стійкість екосистеми до будь-якого фактора ще не означає, що вона є стабільною. Стабільною екосистема є лише у тому випадку, коли зберігає стійкість до різноманітних екологічних збурень протягом усього свого "життя". Таким чином стабільність і стійкість - це два різні, але тісно пов'язані між собою поняття. Стабільність характеризує структурно-функціональну поведінку екосистеми протягом усього часу її існування, а стійкість - цю саму поведінку протягом невеликого відрізка часу, переважно зумовленого тривалістю дії зовнішнього чинника. У вивченні стабільності екосистем провідним є історико-генетичний (ретроспективний і прогностичний) структурно-функціональний аналіз. Дослідження ж стійкості більшою мірою пов'язані з оцінюванням короткотривалих структурно-функціональних змін в екосистемах.

Причинами змін в екосистемах можуть бути дуже різноманітні чинники:

• - зовнішні абіотичні і біотичні - коли зміни в малих екосистемах (консорціях, біогеоценозах) зумовлені змінами в екосистемах більших розмірів (ландшафтних) або інтродукцією в екосистему агресивного біотичного компонента (консумента, хижака тощо);
• - внутрішні біотичні - зумовлені віковими, статевими або кількісними змінами біотичних компонентів;
• - зовнішні циклічні або ритмічні зміни умов освітлення, зволоження, температурного та радіаційного режимів;
• - антропогенні - вони пов'язані з господарською діяльністю людини.

16  квітня   Класна робота

Тема уроку: Біосфера як цілісна система

Біосфера — складна за генезисом, історією та будовою глобальна система. Згідно з визначенням М. А. Голубця (2006), яке базується на аналізі праць В. І. Вернадського, М. І. Будико, М. С. Гілярова, В. А. Ковун, Б. С. Соколова та багатьох інших, біосфера —загальнопланетна оболонка, до складу якої належать нижні шари атмосфери, уся гідросфера та верхні шари літосфери. Її склад і будова зумовлені сучасною та минулою життєдіяльністю всієї сукупності живих організмів (живої речовини). Вона є наслідком взаємодії її живих і неживих компонентів, акумуляції та перерозподілу в ній величезної кількості енергії: термодинамічною, відкритою, самоорганізованою, саморегульованою, динамічно врівноваженою, стійкою, мозаїчною (дисиметричною) глобальною системою (Голубець, 2000).

Важлива функція біосфери — стійке підтримання життя, яке ґрунтується на безперервному кругообігу речовин, пов’язаному зі спрямованими потоками енергії. Як біологічний кругообіг відбувається на рівні окремих екосистем, так і кругообіги на рівні біосфери об’єднуються до біогенних циклів, час існування яких визначається тисячами, мільйонами років.

Живі організми та надорганізмові системи біосфери активно беруть участь у формуванні особливостей клімату, типів ґрунтів, варіантів ландшафту, характеру циркуляції вод і багатьох інших процесів, які на перший погляд не відносяться до категорії біогенних. Зрештою, різноманітні форми життя в їх глобальному взаємозв’язку визначають унікальні властивості біосфери як саморегульованої системи, гомеостаз якої запрограмований на всіх рівнях організації живої матерії. Найтісніші функціональні зв’язки біологічних систем різних рівнів перетворюють дискретні форми життя на інтегровану глобальну систему — біосферу (І. А. Шилов, 1988; В. Є. Соколов, І. А. Шилов, 1989).

Біосфера, за В. І. Вернадським, як цілісна система має певну організованість і механізми саморегуляції. Це виражається в регуляції постійності газового складу атмосфери (а через озоновий екран — і фізичних умов на поверхні Землі), стійкого складу та концентрації солей Світового океану тощо.

Основа механізмів саморегуляції, організованості закладена у процесах біологічної природи: фотосинтез, дихання, регуляція водного та сольового обміну організмів тощо. У найбільш загальній формі можна вважати, що ці механізми ґрунтуються на таких фундаментальних властивостях життя, як його різноякісність (різноманіття) і системність. Саме на цих властивостях ґрунтується глобальна функція життя у біосфері — підтримання біогенного кругообігу речовин.

23 квітня   Класна робота

Тема уроку: Навчальний проект: Захист біосфери.
Надіслати проект можна на електронну адресу

nadiya.skiba.68@ukr.net

27 квітня  Класна робота

Узагальнення та систематизація знань
Пройдіть Тест-контроль за посиланням
https://forms.gle/e6KABhJiNNhDa6wJA

30  квітня  Класна робота

Поняття про селекцію. Методи селекційної роботи.

Селекція рослин — теорія і практика створення нових та поліпшення існуючих сортів рослин, найбільш пристосованих для задоволення потреб людини

Основними напрямами в селекції є підвищення врожайності та якості продукції, стійкості до хвороб, шкідників та несприятливих умов зовнішнього середовища (посухостійкість, зимостійкість, стійкість до вилягання), створення сортів, придатних для вирощування за інтенсивними технологіями з повною механізацією всіх процесів.

Селекція тварин. Як і в селекції рослин, на ранніх етапах розвитку тваринництва породи створювалися в результаті несвідомого добору або під впливом природноекономічних умов. Але процес нагромадження зоотехнічної інформації тривав, і незабаром склалися певні методи створення порід за заздалегідь наміченою програмою добору й підбору. Почав використовуватися інбридинг, щоб закріпити певні якості. Інбридинг — близькоспоріднене схрещування тварин. У такий спосіб були виведені чимало порід світового значення (шортгорнська, голландська породи великої рогатої худоби й ін.).

У селекції тварин широко застосовуються сучасні генетичні методи. Серед них велике значення мають генетика популяцій, а також імуногенетика. Постійно розробляються методи вивчення мінливості, спадковості й генетичної кореляції Ознак, оцінки генотипу тварин і добору плюсівваріантів, що й забезпечило вищий науковометодичний рівень селекційних робіт.

У домашніх тварин, подібно до рослин, часто можна спостерігати явище гетерозису. Він застосовується у тваринництві й птахівництві.

За допомогою селекції стало можливим підвищення білковості молока в молочної худоби, збільшення виходу м'яса і зменшення вмісту жиру в тушах м'ясних порід великої рогатої худоби і свиней, одержання вовни необхідної довжини й тонкості в овець і т. д.

Селекція мікроорганізмів. Важливу роль у житті людини відіграють і мікроорганізми. За їхньою допомогою можна створювати речовини, що використовуються в різних областях медицини й промисловості (виробництво деяких органічних кислот, спирту, хлібопечення, виноробство ґрунтуються на діяльності мікроорганізмів).

Виняткове значення для здоров'я людини мають антибіотики, їх відносять до особливих речовин. Антибіотики є продуктами життєдіяльності деяких мікробів і грибів, що вбивають хвороботворні мікроби й віруси.

Методи селекції широко застосовуються, щоб одержати найпродуктивніші форми мікроорганізмів. За допомогою методів добору вчені виділяли штами мікроорганізмів, які були активними синтезаторами того або іншого продукту, використовуваного людиною. Це можуть бути антибіотики, вітаміни й інші речовини.

Мікроорганізми можуть мутувати, що закріплено спадково. Учені широко використовують метод експериментального отримання мутацій під дією рентгенівських, ультрафіолетових променів і деяких хімічних сполук. За допомогою таких методів спадкова мінливість мікроорганізмів підвищується в десятки і навіть сотні разів.
Методи селекції:

Основними методами селекції є добір, гібридизація, штучний мутагенез і поліплоїдизація.

• Добір - метод відбору й збереження особин з певними, цінними для людини ознаками і сприяння їхньому розмноженню. У селекції застосовують масовий (за фенотипом) та індивідуальний (за генотипом) форми добору.
• Гібридизація - це метод одержання нащадків внаслідок поєднання генетичного матеріалу різних клітин або організмів. Схрещування можливе як у межах одного виду (внутрішньовидова гібридизація, що буває спорідненою й неспорідненою), так і між особинами різних видів (міжвидова гібридизація).
• Індукований мутагенез - метод штучного одержання мутацій, зумовлений спрямованою дією різних мутагенів. У контрольованих умовах цим шляхом можна отримати мутації, що трапляються в природі зрідка або взагалі не виявляються.
• Поліплоїдизація - метод отримання організмів зі збільшеною кількістю хромосом, що кратна гаплоїдному набору. Метод застосовують у селекції рослин для підвищення врожайності, подолання стерильності гібридів та ін. А якими є нові пріоритети й методи в селекції?

І. Розширення спектра генетичної мінливості. Однією з умов успішної селекційної роботи є різноманітність вихідного матеріалу. З цією метою в сучасній селекції застосовують методи генетичної інженерії (трансгенез, рекомбіногенез, цисгенез), створюють генетичні банки. Генетичні банки - це сховище насіння, меристем, статевих і соматичних клітин, придатних для відтворення представників видів, сортів і порід. Найбільший генетичний банк у світі - Свалбардський глобальний банк насіння рослин на о. Шпіцберген (Норвегія). В Україні існує Національний центр генетичних ресурсів рослин, в якому на тривале збереження закладено насіння 27 000 зразків 203 видів рослин.

II. Підвищення ефективності відбору. Застосування результатів досліджень молекулярної біології, молекулярної генетики, біохімії дають змогу селекціонерам підвищувати ефективність основних методів селекції. Так, у селекції тварин науковці вже здійснюють індивідуальний добір одразу після народження, не очікуючи на прояви ознак чи появу нащадків, що значно прискорює селекційний процес. Перспективним виявився молекулярний підхід, а саме добір за допомогою молекулярних маркерів, що став основою маркерної й геномної селекції. Метод гібридизації застосовується на молекулярному (метод гібридизації ДНК) і клітинному (метод гібридизації соматичних клітин) рівнях. Виник новий напрям селекційних досліджень - клітинна селекція. Для екологічної організації селекційного процесу формується адаптивна селекція, методи якої спрямовані передусім на створення високопродуктивних гетерозисних гібридів

4  травня Класна робота

Тема уроку: Одомашнення тварин

Сільськогосподарські тварини походять від диких предків і одо­машнювалися впродовж багатовікової діяльності людини для забез­печення її потреб. До сільськогосподарських тварин належать: ве­лика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, віслюки, верблюди, буй­воли, яки, зебу, кролі, кури, індики, качки, гуси, цесарки та ін.

Приручення й одомашнення диких тварин — це складний і три­валий процес, який відбувався протягом переходу діяльності лю­дини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення (до­местикацію) диких тварин зумовлювали й інші причини: висна­ження мисливських угідь, об’єднання общин і племен, концентрація великої кількості людей та зростання потреби в продуктах хар­чування.

Вважають, що одомашнення тварин відбувалося у кількох місцях земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої культури людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна частина Африки, південна частина Європи та Америки.

Диким предком великої рогатої худоби був тур — велика твари­на, з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міц­ними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур від­значався великою силою, швидкістю, злим норовом, досягав живої маси 800 — 1200 кг і висоти в холці до 2 м.

Вівці приручені та одомашнені в далекому минулому, їхніми предками вважають баранів, які й нині трапляються у дикому стані [муфлони, аргалі (архари), аркари].

Родоначальниками домашніх свиней були європейський та азі­атський дикі кабани кількох видів.

Єдиної думки щодо походження свійських коней поки немає, але більшість учених вважають, що походять вони від диких коней трьох типів: лісових, плоскогірних і степових.

Інші сільськогосподарські тварини (кози, віслюки, верблюди, олені, кролі, птиця) також походять від диких предків, які в процесі приру­чення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикаційних змін.

Зміни тварин у результаті одомашнення. Послаблення дії природного відбору, зміна умов існування, різке посилення штучно­го відбору та інші чинники істотно вплинули на розвиток фізіоло­гічних і морфологічних ознак, пов’язаних із продуктивністю свійсь­ких тварин, яка стала значно вищою, ніж у диких предків.

Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400 — 600 кг на рік) тільки своє теля, то від сучасних корів за лактацію надоюють 5000 — 6000 кг молока, а рекордистки здатні давати 25 000 кг молока і біль­ше. Дика свиня народжує за рік у середньому 4 — 6 поросят, домашня за два опороси — 20 — 25 поросят. Настриг вовни від диких овець ста­новить 1 — 2 кг, від свійських — 20 — 30 кг. Несучість курей підвищи­лась у 10 — 15 разів (від 10 — 15 до 340 — 360 яєць на рік). Більшість свійських тварин втратили сезонність розмноження, стали плодючі­шими і скороспілішими, але вибагливішими до умов годівлі та утри­мання, що свідчить про значну пластичність їхнього організму.

Умови зовнішнього середовища на розвиток якісних (морфологіч­них) і кількісних (надій, м’ясність, настриг вовни, несучість та ін.) ознак впливають по-різному. Якісні ознаки мало змінюються залеж­но від умов зовнішнього середовища, на них впливає переважно спадковість. Кількісні ж більше змінюються під впливом умов зов­нішнього середовища. Підспадковістю розуміють властивість бать­ків передавати свої ознаки та особливості розвитку наступним по­колінням. Мінливість — це властивість, протилежна спадковості, тобто поява і розвиток неподібних ознак між батьками й дітьми або між особинами в межах популяції, породи, виду. Згадані протилеж­ні явища природи у процесі еволюції диких і свійських тварин тісно пов’язані між собою й перебувають у взаємодії.

Пройдіть тест за посиланням
https://forms.gle/CVvXr5qjFRvYNScGA

7 травня Класна робота

Тема уроку: Огляд традиційних біотехнологій

1. Поняття про біотехнології.

Біотехнологія — це сукупність промислових методів, які застосовують для виробництва різних речовин із використанням живих організмів, біологічних процесів чи явищ. Сам термін «біотехнологія» з’явився в 70-х роках XX століття. Він походить від грецьких слів «біос» — життя, «технос» — мистецтво, майстерність, «логос» — слово, вчення.

Але насправді біотехнологічні принципи людина розробила вже давно. Використання мікроорганізмів для випікання хліба, виготовлення сиру та інших молочних продуктів, виноробства, пивоваріння триває вже не одну тисячу років. Але лише завдяки роботам Л. Пастера в середині ХІХ століття традиційна біотехнологія отримала наукову основу. У 40-50-ті роки ХХ ст., коли був здійснений синтез пеніцилінів методами ферментації, почалася ера антибіотиків, що дала поштовх розвитку мікробіологічного синтезу і створенню мікробіологічної промисловості. У 60-70-ті роки ХХ ст., почала бурхливо розвиватися клітинна інженерія. Зі створенням у 1972 році групоюП. Берга в США першої гібридної молекули ДНК in vitro формально пов’язане народження генетичної інженерії, що відкрила шлях до свідомої зміни генетичної структури організмів. Біотехнологія нерозривно пов’язана з молекулярною і клітинною біологією, молекулярною генетикою, біохімією і біоорганічною хімією. З розвитком біотехнологій пов’язують вирішення глобальних проблем людства – ліквідацію нестачі продовольства, енергії, мінеральних ресурсів, поліпшення стану охорони здоров’я і якості навколишнього середовища.

Основними напрямками біотехнологій є генна інженерія, клітинна інженерія, ембріональна інженерія, промислова мікробіологія та ін.

2. Клітинна та генетична біоінженерія.

Клітинна інженерія — це галузь біотехнології, яка розробляє й використовує технології культивування клітин і тканин поза організмом у штучних умовах. Генетична інженерія — це галузь біотехнології, яка розробляє й використовує технології виділення генів з організмів і окремих клітин, їх видозмінення та введення в інші клітини або організми.

11 травня  Класна робота
Тема уроку: Основи генетичної та клітинної інженерії

ВІДЕО:  https://www.youtube.com/watch?v=mZ7kbJkLwoQ

14 травня  Класна робота
Тема уроку6 Роль генетичної інженерії в сучасних біотехнологіях і медицині
ВІДЕО:   https://www.youtube.com/watch?v=kPzI-m2xhCM


Підсумкова контрольна робота за ІІ семестр
Тест за посиланням   https://forms.gle/yvzr2mdQi6sJytW28



18 травня  Класна робота
Тема уроку: ГМО
https://www.youtube.com/watch?v=LYQDblLR4Dg

https://www.youtube.com/watch?v=XF-AY57iNnM

21 травня Класна робота
Тема уроку:Основи біотехнології та медицини
https://www.youtube.com/watch?v=WnUIAihKbLg


25 травня Класна робота
Тема уроку: Основні загальні властивості живих систем

https://www.youtube.com/watch?v=YfrlXY4wr2s
https://www.youtube.com/watch?v=YPje21XPJd8


28 травня Класна робота
Тема уроку: Підсумковий урок